«…Грізна анафема гуду». (Загадки одного ахматовського восьмивірша)
Ключові слова:
А. А. Ахматова, М. М. Зощенко, М. Л. Лозинський, О. Е. Мандельштам, Б. Л. Пастернак, мотив пам’яті / забуття як життя / смертіАнотація
У статті розглянуто не опублікований за життя експромт А. А. Ахматової 1959 року: одна з пізніх рефлексій поета на відому постанову ЦК ВКП(б) 1946 року, в якій піддано розгромній критиці творчість Анни Ахматової і Михайла Зощенка і яку не було скасовано аж до 1988 року. Прокоментовано в історико-соціальному й історико-літературному контекстах ключовий ахматовський символ «анафема» і ключові реалії-символи «Либава» і «Владивосток». Аналіз виявив, що зазначений восьмивірш наповнений численними інтертекстуальними, а також інтербіографічними зв’язками. Його асоціативно-історичне коло просторово розкинуте від Східної Пруссії та Литви на Заході Європи до Середньої Азії та Далекого Сходу, а в часі протягнуто від інквізиції Середньовіччя через більшовизм, як свого роду релігійную інституцію, через I Світову війну й еміграцію, що для Ахматової стали ланками єдиної Російської Катастрофи, і далі через трагедію художників слова і в «граніті» імперії, і в «жорстокій тупості» репресивного режиму. На противагу цьому хронотопу забуття й смерті Ахматова створює хронотоп вічно живих творців і друзів, що перемагають не насильством, а пам'яттю.
