БЛАГОДІЙНІСТЬ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ПОЛЬЩІ

Анотація

Милосердя в християнській традиції є добровільною формою догляду і допомоги, яка полягає в матеріальній підтримці заможних людей слабким, бідним і безпорадним.

У статті обговорюється найважливіша форма інституційної допомоги, яку надають духовенство, релігійні організації, братства і корпорації – гільдії. У середні віки найбільшими соціальними проблемами були бідність, жебрацтво і бродяжництво. Фактичним опікуном бідних був єпископ, він був зобов'язаний збирати кошти, надані вірянами під час щомісячних служб, з недільного збору і накладених покарань. Усі миряни, які виконували це завдання, даючи милостиню нужденним, були зобов'язані надавати допомогу своїм сусідам.

Дуже важливими установами, які допомагали нужденним, були монастирі, особливо ті, що мали власну сільськогосподарську економіку. До їх обов'язків входило забезпечення одноразового проживання та скромного харчування для мандрівників. Ченці регулярно підтримували місцевих бідних людей, часто граючи роль сезонних роботодавців, наприклад, під час збору врожаю.

У середньовічних містах створювалися різні братства і корпорації – цехи. Вони з'явилися в другій половині тринадцятого століття, і їх найбільший розвиток відбувся в п'ятнадцятому столітті. Від своїх членів вони вимагали дотримання моральних принципів і забезпечення християнської любові до своїх ближніх. Із зібраних внесків, а також від штрафів за порушення корпоративних правил або пільг було створено фонд благодійності. Ці організації створювалися перш за все ремісниками. Однією з найважливіших цілей був догляд за старими та хворими членами, а також їхнє гідне поховання. Деякі корпорації мали свої власні лікарні та притулки.