Потенціали етнобезпеки під час польсько-української війни за Галичину 1918 року
DOI:
https://doi.org/10.15330/jpnu.9.2.18-24Ключові слова:
«оборонний» і «агресивний» потенціал, українсько-польська війна, етнічна безпека, Галичина, ЗУНРАнотація
Mоделювання потенціалу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) на основі сучасних теорій і пропозицій політиків і геополітиків є важливим чинником у вивченні позитивів і негативи досліджуваної етнополітичної сфери, оскільки виявляють її безпекову та геостратегічну складові. На думку автора, найлогічнішою щодо уявленої моделі потенціалу ЗУНР була ескалація з точки зору сильнішої сторони (поляки), зокрема з огляду на ескалацію озброєння. Вона виступала за умов несиметричної нерівноваги: слабша сторона (українці) переносили «важкість» ескалації на ідеологічні та морально-світоглядні проблеми. Дослідження показує, що потенціал етнічної безпеки ЗУНР розумівся сучасниками, з огляду на постійні загрози воєнного часу, надто вузько: виключно як потенціал Збройних сил – Галицької Армії. Для виваженої оцінки потенціалів етнічної безпеки українців і поляків важливими є показники «оборонного» і «агресивного» потенціалів, їх співвідношення у розрізі боїв за Львів 1-21 листопада 1918 року.
Автор припускає, що моделювання потенціалу ЗУНР дасть можливість сучасній історіографії Української революції 1914–1923 рр. з’ясувати морфологію сили держави через з’ясування природи політичної влади, можливостей функціонування державного організму, реалізації його стратегічних цілей тощо у її західноукраїнському сегменті.