Український літературний натуралізм в ідейно-естетичній рецепції Лесі Українки

Анотація

Статтю присвячено дослідженню проблеми рецепції Лесею Українкою літературного феномену натуралізму та філософії позитивізму як його світоглядної основи. Вивчається проблема оцінки та ставлення поетеси до здобутків європейських і українських письменників зазначеного напряму в контексті світового й українського літературних і культурних процесів. З’ясовуються значущість, національні й індивідуально-авторські особливості натуралізму, сповідуваного І. Франком, А. Кримським, Е. Золя, братами Ґонкурами, Ф. Норрісом. Вивчається ідейно-естетична важливість постулатів натуралістичного мистецтва для розвитку українського літературного процесу. Проаналізовано різні етапи рецепції ідейно-естетичної доктрини натуралізму в осмисленні різних поколінь українських літературознавців, а також ставлення Лесі Українки до натуралістичної концепції людини та міркування поетеси щодо сумісності натуралізму з окремими родами та жанрами літератури. Зроблено висновок про визнання Лесею Українкою самого факту існування українського натуралізму. Описано Лесине бачення можливості застосовування елементів натуралізму у загалом ненатуралістичних творах і в поєднанні з іншими, часом протилежними за своїми ідейно-естетичними постулатами до натуралізму напрямами, як-от романтизмом, декадансом, неоромантизмом, реалізмом тощо. З’ясовується ставлення Лесі Українки до проблем зооморфічної образності, соціальної заанґажованості, фізіологічного сцієнтизму в літературі натуралізму. Звернено увагу на проблему еволюції естетичної свідомості Е. Золя, І. Франка, А. Кримського, і самої Лесі Українки. Здійснено порівняльний аналіз сприйняття натуралізму в літературно-критичній рецепції різних поколінь українських і зарубіжних письменників до натуралізму.