Дискурсологічний аналіз деструктивних соціоментальних та етнокультурних констант у творах Тараса Шевченка (на матеріалі текстів “Кобзаря”)

Анотація

У статті розглядаються ті філософсько-естетичні та світоглядно-аксіологічні категорії, які впродовж усієї історії літературно-критичних публікацій залишалися поза межами дискусій. Йдеться про те, що Тарас Шевченко у своїй творчості крім тематики героїки минулих епох, крім патріотичної, пейзажної, інтимної лірики та крім філософських рефлексій інтенсивно опрацьовує проблему недоліків, перешкод, які притаманні ментальності українського народу, і є ключовими бар'єрами шляху до свободи. Ці девіації властиві українській картині світу. Автор виділяє такі категорії, як заздрість, нелюбов один до одного, зрадництво, відсутність єдності, неспроможність бути вірними заповітам предків, дріб’язкова меркантильність, злорадство, запроданство, задоволеність васала та небажання до інтелектуального та духовного розвитку, неспроможність жити у форматі християнських орієнтирів, невміння берегти історію, віру, культуру, мову, історичну пам'ять – у сумі призводять до катастрофи вселенського масштабу, до загибелі цілого народу. Тарас Шевченко у ролі пророка виголошує настанови і адресує своїм сучасникам та майбутнім поколінням. У творчому доробку поета ця тематика є лейтмотивом, але аналітиками творчої спадщини митця на передній план традиційно виводиться інша тематика. Запропонований інноваційний погляд на поетичні конструкції видатного українського поета є пропозицією перенесення фокусу бачення у площину, яка для поета була не менш важливою за інші. У статті на матеріалі поетичного збірника «Кобзар» робиться спроба фактурного аналізу та синтезу тих складників, які допоможуть краще зрозуміти не лише творчу спадщину поета, але наше минуле і сьогодення, а також будувати перспективні плани відродження української нації.