Кореляція поетики новели в системі художнього мислення Василя Стефаника

Анотація

У статті розглядається взаємозв’язок художнього мислення і своєрідності поетики в новелістичній творчості класика української літератури Василя Стефаника (1871–1936), 150-річчя якого відзначатиметься у 2021 році. Доведено, що саме модерністський тип авторської ідейно-естетичної свідомості посутньо позначився на особливостях поетики його творів (їх структурній організації, їх образно-смислових концепціях, їх ритмічній будові оповіді, їх драматизмі і зведених до мінімуму описах та динамічних діалогах тощо), що своїми засновками, з одного боку, йшла від західноєвропейських традицій, а з іншого боку – продовжувала тенденції розвитку української національної малої прози.

Автор дослідження будує свої спостереження на аналізі новелістичної спадщини Василя Стефаника різних періодів і приходить до аргументованого висновку про те, що його художнє мислення (точніше – епічне) мало динамічний характер розвитку, а новелістична поетика корелювалася з ним, збагачуючи стильову палітру його багатожанрової прози (новели, оповідання, образка, поезії в прозі тощо). Задля повноти висвітлення поставленої у статті проблеми дослідник неодноразово звертається до концептуального прочитання творів Василя Стефаника як сучасними, так і закордонними (з української діаспори) стефаникознавцями.

У статті простежено як новеліст з видозміною своєї авторської ідейно-естетичної свідомості постійно вдосконалював систему засобів душезнавства, що безумовно позначалося на внутрішній і зовнішній структурі його творів. Відтак дослідник робить цілком обгрунтований висновок про те, що в художньому мисленні Василя Стефаника органічно сполучалися дві прямо протилежні тенденції віку: з одного боку, прагнення до новелістичної концентрації, а з іншого – неминучість певної деконцентрації при психологічному аналізі. На прикладі багатьох творів письменника виявлено в його епічному мисленні своєрідний закон мистецької компенсації, що ним прозаїк майстерно користувався (насамперед зусібічне зосередження на психічному процесі героя в найінтенсивніший момент пульсації. Тому-то його новели зчаста наближаються до літератури т.зв. “потоку cвідомості”.