Згадуючи дитинство під час війни та миру: “З Калідора. Бесарабське дитинство” Паула Гоми та “Хроніка і пісня віків” і вірші Лучіана Блага

Анотація

Ця стаття має на меті дати короткий погляд на манеру письменників змальовувати дитинство воєнного та мирного часу. Дитинство має бути найпрекраснішим періодом, але історія вносить свої жорсткі корективи і приносить з собою багато труднощів і болю. Однак навіть за цих нещасливих обставин дитина має магічну силу перетворювати зло на яскравий досвід. Протягом усього дорослого життя терор історії є поштовхом до вічного повернення до Едему дитинства та до улюбленого місця, як правило, до рідного дому. Роман Паула Гоми “З Калідора. Бессарабське дитинство” є гарним прикладом того, як письменник змальовує дитинство під час війни, тоді як, з іншого боку, мемуари Лучіана Блага “Хроніка і пісня віків” є відповідним прикладом того, як письменник розповідає про дитинство в мирний час. Оскільки Блага є одним із найвидатніших поетів Румунії, ми маємо унікальну можливість побачити, як він також згадує дитинство в деяких своїх віршах. Слід зазначити, що зі стильової точки зору метафори є найважливішими образами мови, до яких вдаються автори  для зображення дитинства.

Незалежно від того, дитинство зображене під час війни чи миру, воно зберігає свою магію, будучи особливим станом душі, часу та простору. Дитинство забезпечує ідеальний час і простір для відступу перед жахом історії. Улюблений простір, так званий локус дитинства, – це рідний дім або Батьківщина, рідна країна. Відношення між терором історії та дитинством стосується бінарних категорій, таких як ефемерне/вічне, історія/вічність, лабіринт/свобода. Згадування дитинства подібне до ритуалу відновлення ідеального, містичного часу. Дитинство можна інтерпретувати як метафору моменту перед народженням часу, з незмінним простором, очищеним від наслідків минулого, невзірцевих подій. Прагнення зрілого повернутися в дитинство – це насправді бажання людини помістити себе у вічність, перетворивши тривалість у вічний час.